Світ чарівний в заторах доріг...
Хтось малює на вікнах сніжинки
і в чеканні своєї зупинки,
марить дивом, що випаде сніг.
Я грайливо тримаю кермо,
розглядаю фарбовані нігті...
Час затих. Він відмовився бігти...
Рідко так, коли ми стоїмо.
Ловлю погляд. Всміхається... Мить,
теплий подих на скло, знак питання,
дивні смайли, сердечка, прохання...
"Ти нахаба)"... пишу... смайл летить...
Збайдужіла гримаса за склом.
Знову подих - яскрава усмішка...
Хтось минає наш месенджер пішки,
ми ж заручники... Пахне різдвом.
Десь у душу закралася казка...
І цей милий з маршрутки актор,
його теж не бентежить затор,
в нім щось є, загравання чи ласка.
Він кумедний... Я тисну на газ,
на прощання махнувши рукою,
смайли сипались ще за спиною,
витираючи скло в котрий раз.
Світ чарівний... Маленькі дива
ми несемо самі, хто як може...
Вії раптом сніжинка тривожить,
гріють душу вже стерті слова...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898637
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.12.2020
автор: Людмила Мартиненко