[b][i]Ти[/i] [/b]
[i]до неї[/i]
Ну ось: ми – є, і наше, і моє,
і де-не-де суспільне і нічийне...
хай буде Ти – нове ім’я твоє
ну, а моє... яке тобі доцільне.
Тоді одне до одного іти
багато легше... однієї миті
колись мені уже являлась ти,
коли тебе ще не було на світі.
А нині ми приречені на те,
аби одного разу на осонні
я знову цілував твої долоні
як це було, бувало... а проте
у нас і нині є ще золоте
руно, яке не полиняло зовні.
[b][i]Я не я[/i][/b]
[i]до нього[/i]
Навіщо зазіхати на чуже?
Є гавані і є свої причали.
Хай Бог мене від того береже,
аби я не своє оберігала.
Ти любиш силуети негліже,
тобі як і мені усього мало...
згадаємо навіяне, адже
і я твоє колись давно читала.
Дарма, що нині я уже не я.
І ти іще у класиках не ходиш.
Така фортуна. Що одна не можеш,
те ми обоє в піні житія
осилимо. Озвучимо ім’я –
на те і є ми сотворіння Божі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898488
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.12.2020
автор: I.Teрен