Вона була синьоока красуня
Біле волосся витончений стан.
Є Сумна, то весела щебетуня
Стоїть, слухає дощ...як шумить лан.
Купала, свої коси у рум'янку
Дивилась, у люстерко на вроду.
Жде ,судженого звечора до ранку.
Любить, музику...вірші і моду.
І залицялись, парубки до неї
Чорні кучеряві ,лисі , руді.
Як дика ружа квіт поміж лілеї
Зустрічались, а все не ті ,не ті.
Начиталася,в дитинстві казок
надивилась, про лицарів в кіно.
У мріях,будує райдужний місток
Чекає, фортуну принца і рено.
Заміж, повиходили всі дівчата
Вже прийшла пора іти до вінця.
І підганяє , до сліз рідна мати
Щоб вийшла заміж... не була , одна.
Хотіла, щоб читали їй вірші
Співали,сонети кланялись до ніг.
Дарували ніжні квіти запашні
Щоб як Місяць зустрічав з доріг.
Роки , летіли як бистрі коні
Вже давно ,відцвіла її цвітом весна.
Де є той , казковий герой у долі?...
Вже дама , жде не принца ...а короля.
Один, заглядає у чарку...п'є,гуляє
А другий, є баламут дурить дівчат.
А третій, німий та язика немає
Не зігріє , в зиму. Не посадить сад.
А без почуттів, любові немає
Надія , сходить як сонце в душі.
Господь, дві долі одинокі єднає
Вірить, що зустріне щастя на путі.
Крутиться, вертиться милується собою
Сидить, біля дзеркала і співає.
А молоді літа сплили за водою
В одинокій тузі осінь зустрічає.
М .Чайківчанка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898270
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.12.2020
автор: Чайківчанка