Зневага підла, страх і грабежі,
Марою над проваллям хмаровище.
І гірко так на серці і в душі,
До урвища наблизилися ближче.
Збираєм самознищення плоди,
З погибелі глибокої ознаки.
Тепла нема, ні світла, ні води,
Викошують Сіону посіпаки.
В святилищах і в ложі вурдалак,
Рептилії біблейської істоти.
Потомки біснуватих від макак,
Сексоти... вертухаї... ідіоти.
Не знаю, як збудити вояка,
Від каїна запалене кострище.
Затишшя все ж на роздум спонука,
Щось є у ньому явно таємниче.
Не змовк на сході гомін канонад,
Кує меча для погані з булату.
Творець в руках тримає часопад,
Яєчка будем... жарити з підкладу.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898253
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.12.2020
автор: Волиняка