Поема
Отцю і Сину
і Святому Духу
з трепетом присвячується
«...маєш ти
зійти від смерті
не втрачати теплоти??»
на горах все сяяння
відчуваєш і серцем
й руками й лицем
і не скажеш, що цар
повміщає все це
і достоту Поет
навживає
ось ц е
й сице лик сяє
в серці —
й промінить лицем!..
Й сяють гірні лілеї
ніби тайним
їх світлом полив
між тією й тією
й над всією землею —
Сам нагнувся — і Небо
схилив...
і одна одну люблять —
саме в Небі
і запах — в Лице
й світ з Отцем
трави люлять —
зараз
Він із Небесним Отцем —
Він в е л и к и й- в е л и к и й
й світ тріпоче
між Ликом й Лицем!..
Трави люблять
і любов — в усі уди
Дух — не вмре
будуть люди
й хай немічна плоть
втомиться...
всюди
всюди і всюди
ми Тебе ловим
і зробим
насильно! —
помічним нам
царем!!
Космос!!
тайна
і вечір...
як сонце зайшло
те настало
й прийшло
і слідом в темноті
натекло, натекло —
натекло
є подекуди місто
а то решта — село!..
Живий Бог мій!
із ротами — з любов’ю по вінця
і Ти Бог
і в селі — Ти
й провінція...
...а на ранок
як дуже ще темно було
Він устав
і піднявсь — по Горі
розсуваючи зорі
розтираючи руки
а Гора — як печера в Тепло...
Гарно — дуже!
і роти пам’ятаю — любов вже по вінця
і третина найвища Гори —
Космос! більш не провінція...
Камінь верхній — вже церква
й він камінний... йому —
не байдуже —
так в усякій
є церкві —
Хто прийде
і — Хто
служить!..
Навіть каменю, Христе! —
стаю —
небайдужий...
14.12.2020,
Київ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898170
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.12.2020
автор: Шевчук Ігор Степанович