Моє затемнення, мабуть,
Бо я не бачу навіть Сонця,
А Зорі й душу вбережуть,
Заглянувши в моє віконце.
Давно ступаю навмання,
Не вірю навіть в гороскопи,
Бо й всі життєві надбання,
Вже не готові на супротив.
Моє затемнення, мабуть,
Хоч просвіту того не було,
Тому із долею змирюсь,
Яка давно, немов, заснула…
У Небі ще не розчинюсь,
Не варто бо туди спішити,
То ж знову силами зберусь,
Заради того, щоб творити.
Моє затемнення, мабуть,
В безмежній вірі Божій Правді –
Хоч вже дитинство не вернуть,
Не йду до старості насправді…
© Іванна Осос
#поезія_Іванна_Осос
14.12.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898167
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.12.2020
автор: Lilafea