[i]Моє життя,
горить у грудях, пече ось тут у ребрах, бронхах, легенях, в нервовій сіточці мозку. Очні яблучка сльозяться і я відчуваю, як у них підіймається тиск, вони червоніють; щоки палають, повіки тремтять і навіть легкий невидимий пушок над губою покрився хвилюванням, підлітковим таким, невпевненим. У венах пульсує кров, серце скаче зі зразковою старанністю. Не чую власного внутрішнього голосу, лише тебе, десь там за межами цього земного світу, цього всесвітнього сну, цього міжгалактичного життя.
Хвилювання. Якась тривога, яка поширюється настільки швидко і тримається настільки довго, що пальці німіють, ноги мерзнуть водночас з губами, а ті ще й синіють ледь-ледь. Світ здається таким великим, але без тебе таким мізерним, таким дріб'язковим, таким непотрібним, таким ницим. Як тільки згадую, що є ти...як тільки згадую, що нас чекають стільки непрожитих моментів з тобою, непобачених заходів сонця, світанків, ранкових кав, нічних пристрастей і ніжностей, обідніх дзвінків, капризних і водночас нестерпних мовчань (бо ж треба поображатися), терпких доторків, бавовняних слів, захмарних мрій, колискових вечорів, інтимностей, істин, відкриттів (у тілах і в душі), несподіванок, підпалених сніданків, не допрасованих сорочок, не порахованих родимок, не поцілованих ключиць, суперечок через"хто піде першим у ванну", а потім хитре рішення піти разом (так приємніше).
Дихання все ще не заспокоюється, повітря входить у легені нерозмірено, розгублено, так необережно, стримано. І від цього напружуються скроні, а під епітелієм, ніби пробігає маленьких струм, а потім такі бульбашки, які вибухають, ніби феєрверки, але приємно-приємно.
Щіпка моїх думок десь ходить за тобою, переслідує параноїдально, обіймає, мозолить твої думки, аби не розслаблялись, відчували її імпульсивність.
Не витримую більше. Ти тероризуєш мій світ, хочеться звільнитись, а не можу. Крила виростають. Злетіти хочеться, втекти, бо настільки мої мислі солодкі, що соромно і страшно. Не можна бути ось такою щасливою тільки з однією думкою про оту людину, яку ще не зустрів, але сподіваєшся зустріти.
Якби ж ти знав, як ось тут мені із собою...
чи може знаєш?
З любов'ю,
Твоя...[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=898104
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.12.2020
автор: дівчина з третього поверху