Вже не дарма так повелось,
Що краще з мудрим загубити,
Ніж з дурнем щоб щось додалось,
Бо з дурнем краще й чай не пити...
Мабуть, вина моя лиш в тім,
Що божевільною вважають,
Бо не навчилась догоджати всім,
Комусь, мабуть, ще й заважаю...
Життя чомусь, на жаль, не вчить,
Що сліпо так не варто довіряти,
Навіть тому, що і по грудях стукотить,
Щоб свою чесність, ніби, показати...
Той більше всіх кричить: "бігме",
Хто Бога й близько в душу не впускає,
Тебе ж принизить та лайном зілл'є,
Зухвало, бридко навіть словом убиває...
Невже не соромно поводитися так,
Чинити прикрість, хоч «божився»,
Брехню втирати скрізь, неначе факт,
Бо надто добре при тобі прижився…
Так гірко й боляче вбиває знов,
Що з тебе дуже часто клеять дурня,
Доводять вірність, чесність, чи любов,
Хоча насправді ти таким «не рівня»…
Немає в світі, мабуть, гіршої біди,
Як дурень гордий, той на п’єдесталі,
Бо якщо ти йому нічим й не завинив,
У його правди завжди аргументи сталі…
Такий знайде святе пояснення й брехні,
Хоч лиш для себе народився наймудрішим,
Але, на жаль, отак складається в житті,
Що дурень завжди той найщасливіший.
Та опускатись низько, навіть за для благ,
До рівня дурнів я ніколи не збираюсь,
Тому мене завжди пробачить навіть Бог,
Що лише правдою прожити намагаюсь...
То ж не дарма так повелось,
Що з мудрим краще загубити…
Повірити у путнє з дурнем щось..? –
Ні, краще вже лише для себе жити!
© Іванна Осос
#поезія_Іванна_Осос
10.12.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897745
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.12.2020
автор: Lilafea