Треба посуд вимити, а тягне розбити.
Це відчай, величний Господи, а не лінь.
Як це тяжко, Господи, повік любити,
щоранку, любий Господи, кожен день.
Виднівся в вікні замерзлім далекий рай.
Тьмяним моченим яблуком манила зима.
Як я тоді просила: «Господи, дай!»
- На, - відповів, - тільки будеш нести сама.
* * *
Надо посуду вымыть, а тянет разбить.
Это отчаянье, Господи, а не лень.
Как это тяжко, Господи, век любить,
каждое утро, Господи, каждый день.
Был сквозь окно замёрзшее виден рай.
Тусклым мочёным яблоком манила зима.
Как я тогда просила: «Господи, дай!»
— На, — отвечал, — только будешь нести сама.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897708
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.12.2020
автор: J. Serg