[b]П[/b]отаємно спішить мила пані,
[b]О[/b]золотою ніжно бринить
[b]Р[/b]озгортає безмежнії далі,
[b]О[/b]й, як серце від смутку щемить.
[b]З[/b]алишає і йде на спочинок -
[b]М[/b]ить дарує, останній мотив,
[b]О[/b]сь, на згадку букетик родзинок
[b]В[/b]се, що Вам назбирала для див.
[b]Л[/b]ист іще на стежках залишаю,
[b]Я[/b] сумую також і люблю,
[b]Й[/b]ого ніжність із часом втрачаю -
[b]З[/b]міни тиснуть, руйнують красу.
[b]І[/b] змирившись іду на спочинок,
[b]М[/b]рії знову у далеч летять,
[b]Н[/b]е сумуйте, вже безліч сторінок
[b]О[/b]берегом окрилюють даль.
[b]Ю[/b]но так у чудовій годині
[b]Л[/b]егко в настрій смаку додаю,
[b]Ю[/b]рта вже майорить на стежині,
[b]Б[/b]ачиш, сміло дарує красу.
[b]А[/b] на зустріч чудовая пані
[b]Ч[/b]ари шле, як казкові дива,
[b]А[/b] за рогом у білій вуалі
[b]Р[/b]озгорнулася сніжна зима.
[b]І[/b] у сяйві де срібло заграло
[b]В[/b]альс кружляють сніжинки малі.
[b]Н[/b]епомітно вже казка настала,
[b]А[/b] мелодії так неземні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897532
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.12.2020
автор: Наталі Косенко - Пурик