самогубець

розмірено  чучухають  колеса
карбують  такти  дотиком  сталевим  
мов  масло,  ріжуть  ночі  чорне  плесо
і  тишу  розбивають  кришталеву

на  рейках  -  силует  самотньо-сірий
чогось  чекає.  потяга  чи  смерті?
та  вже  ж  не  співчуття  і  не  довіри  -  
вони  давно  зґвалтовані  й  подерті...

ні  докору,  ні  відчаю,  ні  скарги,
лиш  іронічний  /чи  глузливий?/  спокій
на  почуття  накладене  ембарго
і  на  чолі  чекання  зморшка:  доки?

все  ближче  чути  протяг  порятунку
чи  кари  подих  крижаний,  /підпільний?/
двигтять,  вібруючи,  сталеві  рейки  лунко
іще  секунда  й...  вільний!  Боже,  вільний!

розплющив  очі...  піт  холодний  витер
чучух...  то  серця  вічна  батарейка
і  постать  інша...  як  прозорий  вітер...
прийшла  й  присіла  поруч    з  ним  на  рейку...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=897443
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.12.2020
автор: Ulcus