Коли я чую слово " голод ",
то чую стогін мільйонів,
котрі хотіли жити,
але їм не дозволяли.
Не було такого наказу " жити ".
Вони були зайвими у
криваво-червоному механізмі.
" Немає людини - немає проблеми... " -
жартували вожді і, підкручуючи
свої сатанинські вуса, лукаво
рахували смертоносні врожаї.
Так, для них це були цифри -
сухі, худі, що падали
від найменшого вітру
на дорогу, по рівчаках,
або в хаті біля печі,
не в змозі знайти хоч якусь потраву
для змореного організму.
У той час по гучномовцю
бадьоро лунали браві пісні,
які величали людину -
будівника світлого завтра.
А нині...що нині ?
Кістки вже нічого не скажуть,
як легко було торохкотіти,
сповзаючи ниць на узбіччя
комуністичного раю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896523
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.11.2020
автор: Мандрівник