Як побачу той сад, серце щемно заплаче,
Не ходи, не чекай, любий, милий козаче,
Бо я більш не прийду, вже усе відшуміло,
А кохання п'янке, як у вирій злетіло
Не вернути часи, що єднали в любові,
Ти мені не кажи свої мрії чудові,
Все в минулому вже, то лиш згадка війнула,
Розлюбила, повір, своїм серцем відчула
А ти ходиш, як тінь, все шукаєш стежину
І біжиш у літа, зупинивши хвилину
Та повір не вернуть, вже ніщо не змінити,
Бо життя я своє хочу з іншим прожити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=896201
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2020
автор: Наталі Косенко - Пурик