Вимірюю час лиш клітинами власного тіла
І розмахом крил своїх, летом величним душі.
Вже стрілка годинника стерта й лишилась без діла.
Лахміттям ставали не раз дорогі кунтуші.
Дивлюся на себе як зовсім стороння людина,
Відмахую віялом чорних прискіпливих мух
І зв’язую віник міцніше єдиний родини,
До ран притуляю простий придорожній лопух…
Усе не про мене – про когось із иншої байки,
З чиєїсь далекої нині мені толоки'.
Здригають повітря уривки брутальної лайки –
Нікчемна бездушність викручує світ навпаки…
5 серпня 2018
(с) Валентина Гуменюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895746
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.11.2020
автор: палома