Ніщо не врятує, коли кілька днів до межі.
І голос тремтить,роздираючи горло словами.
Вже ніч гасить зорі і гострить, і гострить ножі,
Щоб вранці нанести світанку побої і рани.
І будуть дощі омивати сльозами асфальт,
Зупиниться час, наче місто під зливою вперше.
Згадається все: від дитинства до болісних втрат,
Від споминів цих, як не дивно, спокійніше й легше.
А потім по колу - тривога і різні "але".
...Поранене сонце щоранку відважно встає.
09.11.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895630
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.11.2020
автор: Анна Кириленко