Нічка чорнобрива догоря,
Півні озвались стоголосі.
Дим заклубочився з димаря,
Трунком покотився в верболози.
Зорі в верби падали згори,
Місяць за хмаринку зачепився.
Нахилився рогом до води,
Й привидом у плесі розчинився.
*
Тут малим викопував в’юнів,
Животить ця річечка і досі.
Засинав з піснями цвіркунів,
Й казкарі приходили у гості.
*
В хаті було затишно й тепло,
Світить... без вікон осиротіло.
Тремкотить серденько і перо,
Вже душа напевне зосеніла.
Приспів:
В долах прокидалося село,
В трави дзвоном сипалися роси.
Тремом дзюркотіло джерело,
Хвилювання втримати не взмозі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895433
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.11.2020
автор: Волиняка