Неперевершена, разюча
У бурштині осіннім листя.
Палаєш дивом, найквітуча,
Ніби смарагдове намисто
Ти сяєш загадково щастям
Із посмішкою Мони Лізи,
І не зважаєш вже так часто
На долі дивної капризи.
Тобі пасує навіть осінь,
Тому, що золото і в пасмах,
В очах закралось з літа досі
Від сонця іскрою рудастою,
Змішалось з дивним каро-кавовим
І променіє - заливається.
Щасливою була, ласкавою.
Це ж так чудово, що кохається!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895426
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.11.2020
автор: Володимир Науменко