В душі плекала бережливо, ніжно,
Бодай не випустити з рук додолу,
Гарячу і, водночас, біло-сніжну
Любов свою, мов лебедятко кволе…
Вдихала силу вічності безцінну,
Хистила з ураганів та невдач,
Ростила крила величі нетлінні
Лиш мудрістю та дорогим «пробач!»
Пташиною зміцнілою у вирій
Злетіла ввись любов з турботних рук –
За піснею, за щастям, щоб у мирі!
Аби не трапився їй чорний крук…
Зароджена у чистоті криштальній
І духом віри зрощена, й теплом,
Вже крицею вона, в житті банальнім,
Живе в тобі та бореться зі злом.
Любові море в кожному, до віку, –
Сторицею прийде, як віддаєш,
І щастя й благодать – уже без ліку,
Бо в цьому сенс живого світу є!
26 червня 2016
(с) Валентина Гуменюк
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895423
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.11.2020
автор: палома