Колихання

я  смутно  колихався  на  свіжому  сіні
ти  плакала  морем  і  смутком  осіннім
я  кланявся  тихо  і  згадував  тихо
ти  віяла  правду  і  віяла  лихо
мене  налякали  потрачені  ночі
я  скучив  за  голосом  тихим  дівочим
коли  я  побачу  невтрачене  світло
коли  потечуть  сльози  знову  донизу
настене  рай
грай

перепливаєму  впадину  снів
де  я  чогось  такого  хотів
і  на  коліна,  спочатку  себе,  потім  сина

тримався  за  землю.  сидів,  не  вагався
ти  вчасно  заснув  і  вчасно  узявся
хто  ти?  тобі  уже  не  знайти
тільки  піднятись,  тільки  іти
променем  плотним
і  злим?

чи  то  так?  уже  не  знаю
непідйомну  ношу  маю
і  дощем,  струмком,  рікою,  дельтою
собі  стікаю
в  океан
це  можливо,  це  буває
тільки  нам,
тонким  тросом,  ці  розряди  -  проводам!
дам!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894702
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.11.2020
автор: linight