Хтось гостям розставив чашечки на сливі
та напій солодкий ніжного відтінку,
щоб злетілись ввечері гості полохливі
і здували з них вночі рожеву пінку.
Щоб зчудовані від запаху світанки
прокидалися на колір того цвіту,
щоб із піни малювали витинанки -
на вологу землю, травами прогріту
Хтось прикрасив гілку бруньками букетів,
а на них прозорі крапельки роси,
щоб маленькі гості на своїм бенкеті
пісню дощову співали - крихітку грози.
Щоб приваблені тим голосом комашки
поверталися погрітись біля сливи,
щоб пробігли поміж бруньками мурашки -
заховались в листя від дзвінкої зливи
Хтось розклав між листя сині скельця тьмяні,
матові туманом і солодкі світлом,
щоб гостей зігріли кісточки духмяні,
коли трісне шкірка зі сливовим сміхом.
Щоб зраділі їжачки їх відшукали,
спробували сині м'якуші медові,
щоб від неба змокле щастя відбивали
на своїй блискучо-милозвучній мові
Хтось на руку людську гляне підозріло,
на лице зім'яте білим квітом сніжним,
і якщо вже милість в тих очах дозріла,
то дозволить скуштувати скарб цей ніжний
І тоді, можливо, гості загадкові
в ніч, коли затихне голос той людський,
заспівають знову всі пісні сливові,
щоб цей шлях останній був йому легким
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894666
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.11.2020
автор: 3^4