клапті туману рваними думками,
навіть на дощ з полегшення нема-
Синтетика, бо справжність всю ховають
у темряві душі - вона німа,
відвертістю із туги і блукає,
у хаосі нестримності пліток.
і так давно усе чогось чекає,
мов сонця із наївності казок
чи знов дощу, що всі гріхи змиває.
якщо кохати, то насправді гріх
я бачу, як туман все наростає
і чую за плечима тихий сміх...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894485
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.11.2020
автор: Квітка))