На дорогах – тумани.
Сивий світ – у очах.
День – зволожена рана,
Ніч - знеможений птах.
По безкриллю блукають,
Лип старих мідяки,
Світ спливає й зникає,
На долоні руки.
Обпечусь об багрянець,
Ледь зайшовши у сад,
Наді мною ще танець,
А внизу – листопад.
Де ти, обрій тендітний,
Де ви, вітру зайці,
І чому непривітно,
На небесній щоці?
Може, сміх заховався,
У гаїв килимах,
Може, місяць загрався,
Може,сонця нема.
Може, збились рінгтони,
В монотонності клин?
Сходить час із вагона,
На перон перемін
І бреде по міжлистю,
Світлом неба в очах,
За загублене місто,
Скам`яніле в віках,
Аж до теплого краю,
Де від сутінків – дим,
де старіння не знають,
всі, хто був молодим…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894233
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.11.2020
автор: Стяг