В жовтому жупанчику, спроквола
парк розплющив кліпавки старі.
Рівно заяскріли ореоли —
райдужні кулясті ліхтарі.
Вогнищем рудим зайнявся килим —
то заворушився падолист.
Парк широкоплечий випнув схили,
що від злив розкисли, подались.
Мжичка жебонить, як жебоніла.
Лавки — наче сироти в сльозах.
Паркові нема до того діла:
в яр*, мов у зимівнику козак,
влігся, позіхнув, підклав соломи.
Листя нагорнув — на п'ять лопат!
Вже й ніхто його не присоромить,
що надворі — тільки листопад.
З ним усі дерева обережні,
наче миті — з величчю доби.
Журяться акації, берези.
Хиляться тополі і дуби.
Все пішло до сну. Ніхто й не каркнув.
Яр блищить і мокне, мов таріль.
Лиш самі сновиди бродять парком —
очі конвоїрів-ліхтарів...
© Сашко Обрій.
* Ку́чмин яр — історична місцевість, колишнє селище у Солом'янському районі м. Києва.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894220
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.11.2020
автор: Олександр Обрій