Прибіг Вася до аптеки,
Аптекарку попрохав.
-Я прошу вас, дайте ліки,
Щоб потрапить на вокзал.
Аптекарка сторопіла,
-Чоловіче з вами що?
Наступила амнезія,
Щось у вухах загуло.
Вчора стрівся я із другом,
В ресторані посидів.
Потім запросив подругу,
Від шампанського зомлів.
Більш нічо не пам'ятаю,
Лавка, сквер і морозець.
В небесах уже світає,
Думав, що мені кінець.
Місце таке незнайоме,
Люди всі кругом чужі.
Вирішив іти додому,
Та потрапив в гаражі.
Так петляв я до обіду,
Їсти дуже захотів.
Став гукать дружину Ліду,
Та знайти так й не зумів.
Запитався:"Що за місто?",
Кривий Ріг - відповіли.
Як мене сюди занесло?
Ми ж у Рівному були...
Голова заморочилась,
На очах взялась сльоза.
Чи мені усе приснилось?
Хто б оце мені сказав...
Йшов по вулиці чужинській,
Все на вивіски дививсь.
Що ж скажу я своїй жінці,
Що у місті заблудивсь?
Бачу надпис я "Аптека",
Дуже вже її зрадів.
Вивіска така велика,
Швидко я туди забіг.
Може тут і допоможуть,
Щоб вернулась пам'ять враз.
Працював, щоб знову мозок,
Щоб вернувсь в минулий час...
Аптекарка все мовчала,
Слухала розмову ту.
А тоді, як закричала
-Ти, що думав, вже в раю?
-Забирайся звідси швидше,
Ліків я тобі не дам.
Похмелитись тобі ліпше,
Враз потрапиш на вокзал...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=894136
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.11.2020
автор: Тетяна Горобець (MERSEDES)