Послухай хвилі повітря та дихай за ритмом тихо,
тук-тук, обирай закляття і грайся зі світлотінню.
Звільняйся, бо ти – не тіло. Он привид крутого Гудіні
стрибає з трамвая вісім на острів туманів – Сихів.
Ти кажеш, що смерть звільняє, а ти за життя звільнися.
Тумани когось з’їдають, а хтось з них збирає згустки
енергії для мистецтва, що зводить фортеці в пустках.
Фортеці, а не в’язниці. Над ними вже сяють зіниці.
Під ними – підземні води, що живлять тебе чудесами,
що прагнуть піднятись над нами. Цей імпульс хіба не вабить?
Страхи – це ілюзії втрат, що давні, як рід баобабів.
Не бійся: я ще з тобою та й привид із нами (той самий).
Стрибай із трамвая вісім на острів веселки – Сихів,
зі звивин сплети павутиння у замку країни Оз,
тук-тук, загадай бажання. От бачиш, воно вже збулось.
Жени вже того Гудіні. Це тільки між нами… Тихо.
Дихай.
Тс-с-с.
©Олена Галунець
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893996
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.11.2020
автор: Олена Галунець