Абат Фурія задоволено оглянув площу. Міцні дерев’яні стовпи простиралися мало не до її кінця. Це шоу намічалося на кінець місяця, коли місто відвідає єпископ.
Цей маленький кругленький чоловічок з цілковито лисим чіпком міг би за інших умов десь варити пиво, пекти хліб, саджати дерева. При цьому покрикувати на таку ж товстеньку жінку та з десяток товстеньких маленьких діточок. Але, як він сам вирішив для себе, йому дуже повезло у житті народитися саме у цей важливий час. І особливо бути поміченим єпископом як найбільш ревнивий служитель церкви.
Йому подобався його статус, влада і навіть щоденна буденна праця. Працею він називав допити спійманих слуг диявола та іншої нечисті, яку потрібно було топити, палити, нівечити … Ох, як ж він любив свою роботу ?!
Перед його очима лежав чималий список. Дехто уже потрапив у підвали його величезного сірого будинку, у декого все ще був шанс сподобатись його ясновельможності. От лише б єпископ не дізнався про це його улюблене самозвеличення …. У декого ще був шанс відкупитися. Але ж не все за гроші в цьому світі ... Гримаса перекривила і так давно скривлений в один бік рот.
Так ... Глорес Августина …. Найнеприємніше особа … віііідьма …. Що собі думає той на небі, що роздає красу таким нікчемам. Тож синок магістра … тож шанована персона. Захотів собі хлопчик розважитися, а вона його ножицями … Зіпсувала обличчя, а в магістра були такі плани щодо синкової кар’єри … Довелося швиденько організовувати віруючих. Двоє свідків оголосили, що вона щоночі варить нечисте зілля, а потім годує ним свого батька. Батькові уже десь за вісімдесят, а в наш час чоловіки ріііідко так довго живуть.
О … Емілія Савчин …. Це особливий випадок, але відмовити не зміг. Відмовила товаришу моїх колишніх нічних походеньок у залицянні. Це ж якому поважному чоловікові?! Обрала собі якогось торговця антикваріатом. Ну, не можу відмовити. Як не обрала «святе», то значить відьма … так тому і бути.
Так … ось тут цікаво … Олівія Торес … шкода, шкода … Ви собі лише уявіть, яка наглість. Ця особа прийшла до мене і оголосила мене психічно хворим. Більше того, вона оголосила, що буде мене лікувати. Це нікчемне дівчисько стверджувало, що моя неадекватна реакція на події, недоречний сміх, нездатність логічно мислити є звичайною хворобою. І що це лікується.
Мабуть пів міста просило, щоб її відпустити. Справді, ця панночка вилічила сотні дітей та дорослих травами. Але ж я не можу допустити жодної втрати авторитету. Що б сказав єпископ на це все ….
Ні, її треба спалити раніше. Не на святі. Це ж що вона кричатиме у найсвятіші вуха. Єпископ звичайно посміється, але щось та й собі потім пригадає. Ні … завтра …
………………………………………
Аврора ще ніколи не відчувала такого розпачу. Втекти, розчинитись між людей …. Про це годі було мріяти … Мотузки надто сильно стискали руки, та й лише зараз вона відчула, що спілкування з отим череванем внизу не минулося даром. Все тіло було вкрито рваними ранами, а пальці на руках та ногах нестерпно боліли.
Це нице нікчемне створіння внизу навіть не дивилося в її сторону. Справу очевидно вже було вирішено остаточно. Навколо збиралися люди …. Ой, ні … я вжила невідповідне слово … збиралися тіні. Дрібні розлючені тіні. Трошки більші тіні штовхали перед собою зовсім маленькі. Вони приводили з собою дітей, щоб усі разом сімейно насолодитися запропонованим абатом дійством. Отакий собі сімейний відпочинок. Може, вони навіть розглядали це, як інструмент збереження міцної сім'ї. Нікому навіть в голову не приходило співпереживати, обурюватися, задавати запитання … Один поперед одного тіні вигукували образливі слова в її адресу, улесливо та бридко водночас усміхаючись на кожну примітивну фразу абата.
Віііііііідьма …. Гориииииии ….
З яким би задоволенням ця публіка розривала на куски когось з її нещодавніх знайомих андроїдів …. То що, людина не міняється? Не вірю ...
Так, може вдасться …. В голові промайнула неймовірна мрія про порятунок.
Якщо у попередньому вимірі переживання за своє тіло допомогло їй перетворитися з андроїда у людину, то можливо є сенс у зворотному. Дівчина не вірила, що її скерували сюди у цей час лише для того, щоб бути спаленою. У такому садизмі не було жодного сенсу. Отже, потрібно спробувати …
…………………………………………
Хмизу унизу під стовпом ставало все більше і більше. Абат Фурія власноручно прийшов розпочати захоплююче дійство. Дрова попередньо було дбайливо висушено, тож вогнище спалахнуло мало не одразу. Тисячі очей прикипіло до тіла молодої жінки з нетерпінням чекаючи крику, волання, мольби … а ще більше остаточного акорду людського життя. Ну ось … ну ось …. Що ж так довго? Вогонь підібрався до ніг. Навіть від такої кількості диму давно можна було б задихнутися. Але крику не було ...
Аврора дивилася униз на всю цю людську мізерію. Сказати їм щось? Але ж кому. Це вже не люди. Вона вирішила мовчати.
Одягу на Аврорі вже давно не було. Він згорів ще на самому початку. Чудове жіноче тіло не викликало у глядачів інтересу. Мотузки впали ще кілька хвилин тому. Аврора стояла вільна, горда, самотня …. Не утікаючи, не розмовляючи, свердлячи очима цей нікчемний натовп.
«Ще принести дров», «Камінням, камінням» …. У натовпу закінчувалось терпіння. В Аврору полетіли камені. Проте навіть ті, що долітали, не могли пошкодити тіло досконалого андроїда.
Абат Фурія відчув себе слабким … Його заповнив страх. Водночас, натовп все ще не боявся. У натовпу своєрідна поведінка. Натовп не думає, керується виключно емоціями. Натовп іноді може себе вести як єдине ціле. На площі фактично було три дійові особи: Аврора, Фурія і цей обезособлений натовп.
Фурія не почував себе його частиною. Фурія завжди себе вважав надлюдиною, мало не богом над усіма цими людцями. Але зараз він відчував, що втрачає свій сенс, свою само-велич. Його серце не витримало такого дисбалансу та раптової зміни. Та й здоров'ям своїм він теж не надто переймався у ці роки власної псевдо - величі ... Тіло обм’якло і упало на землю.
«Вона убила його поглядом, утікааааайте», - пронеслося над площею.
Наче щурі люди розбігалися у різні боки. Давлячи один одного, штовхаючи, іноді навіть убиваючи ….
Вся ця публіка забула про своїх дітей, про своїх батьків, про свій "святий" обов’язок.
Виживання - єдина мета. Виживання - єдина ціль.
Ось де чудове місце, щоб ходити з ліхтарем удень, шукаючи людину ...
……………………
Аврора визволила своїх подруг по нещастю. Мабуть, такі випробування були єдиним можливим лікарством від всеохоплюючої тупості та безглуздя. Хто – хто, а ці молоді жінки не поспішать на площу любуватись черговим вогнищем. Разом зі своїми сім’ями вони рушили шукати нові землі. Не позначені на карті найсвятішої інквізиції.
Землі ,де можна було бути іншим, не схожим, жити без страху ...
Слухи про події у місті дуже швидко досягли вух єпископа. Все місто було вирішено спалити. На певний час спалення відьом було заборонено по цілій країні.
Але цього Аврора вже не бачила.
Вона не озиралася назад. Та й не було такої можливості. Невмолима сила змін ухопила її все ще андроїдне тіло і понесла у такі схожі часи, але дещо далі за координатою часу. Лише мрією залишився далекий Львів, Андрій у 2030 – у, вистава у Скарбківському театрі …. Хтось вирішив, що їй під силу лікувати людські душі …. Може надаремно ...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893958
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.11.2020
автор: Дружня рука