Він її малював олівцем на зім'ятім папері,
Серед скошених трав, де уперше побачив у сні.
І шукав кожен день серед замків прадавніх імперій,
А вночі малював і заточував мрій олівці.
Малював лиш її, викарбовував ніжно деталі:
Кожну прядку волосся з любов'ю вкладав у косу,
Ніжні руки і плечі, на шиї - багаті коралі,
Що цнотливо прикрили одвічну жіночу красу.
Так лягав олівець, ніби обриси пестив кохані,
Ледь торкаючись губ, підборіддя, спускався униз ...
Зупинився на мить, загорілися очі в бажанні:
Це - Вона, його мрія зі снів, чи любов, чи каприз.
Він її малював, цей художник-дивак у лахміттях,
Милий образ, неначе ікону, що бачив у сні.
А зім'ятий папір цей портрет збереже крізь століття,
Бо її як не в цьому, то в іншому стріне житті.
© Зоряна Кіндратишин
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893930
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.11.2020
автор: Зоряна Кіндратишин