Дойшов самітник до пустелі —
шляхи сумління привели.
Посіли ворони на скелі,
на крилах тіні перенесли.
Сидять на крилах чорні душі
Чикають відповідь на те…
Що той ченець — спитати мусить.
Коли ж розплати час прийде?
Самі бояться не питають,
в них страх випитує давно.
Коли ж Господь їх покарає,
та знищить морок заодно?
Упав самітник на коліна.
— Докіль мені свій хрест нести?
Я йшов шляхами твого сина.
Куди надалі треба йти?! —
А вітер сипить на долоні
сухий розпечений пісок.
Творець небесний вимовляє:
— Почуй же істину — пророк!
Свята Земля моє творіння!
Я, сіяв зерна в чистоті,
давав з небес благословіння,
не знавши міри в доброті…
Чого тепер мене питаєш?!
Куди та й з ким тобі піти…
В твоїх руках ключі від раю —
до серця браму одімкни.
Отим скажи, щоб не гадали…
Коли прийде розплати час?!
Ганебні дні давно настали…
Я, все одно прощаю вас! —
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893867
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.11.2020
автор: Олег Крушельницький