Колись був черствий хліб, сьогодні черстві душі….
Минає мода на людське добро…
Моя Вкраїно, -крапля в морі суші,
Нехай краплина, тільки щоб не дно.
Співає соловей, та чи оглухли,
Покори вірус захопив серця.
Стоять в кутку козацькі ще хоругви,
Та честь не всім сьогодні до лиця.
Вчорашня крайня хата теж змарніла,
Забула, як стрічала ворогів,
Сьогодні ворог- то не її діло…
А хто загинув?... що ж, він сам хотів.
Вози везуть і все із України -
Хто гроші, хто родину, хто життя…
А ще на згадку кетяги калини –
Так, щоб напевно, щоб без воротя…
Лишились дома бідні малі злидні…
Самотньо визирають у вікно.
Тут їх домівка, тут і жити звикли…
Хоч злидням до землі не все одно
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893758
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.11.2020
автор: Волинянка