Помпезна, хоч добряче фейс обдерся,
колони в море випнула... Одеса.
Тут кожен кіт гуляє гордо й сито,
вродившись повноцінним одеситом.
До берега допливши по-собачи,
де стільки креативу ще побачать
розморені туристи? Він у генах,
в розмірених думках аборигена.
У вивісках, в настінному графіті.
В циганах, в колоритному івриті.
У запахах місцевої пекарні.
В лайливій засторозі на паркані.
У шубах з винограду на будинках.
У двориках, і затишних, і диких.
У винних барах, в панночках "невинних".
В кав'ярні, ледь причиненій на віник.
У свитку — з люка другого — у Дюка.
У пальмі, що в готелі пнеться з дрюка.
В декорі клумб із брил ракушнякових.
У кількості захворювань на "ковід".
Та час, Одесо-мамо, повертатись.
Гудком гука додому Київ-тато.
Розтанув жовтень в тозі з оксамиту,
мов усмішка одеського семіта...
© Сашко Обрій.
25.10.20
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893661
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.11.2020
автор: Олександр Обрій