Спадають крони золотим дощем
на моху килим – грибників оману.
У лісі сухо, але я не стану
чекати справжній дощ з його плаче́м.
Та й не фанат я смажених грибів.
У них засвоюваність 7 відсотків.
Я краще задивлюся, як з висот стік
на підлісок туман і забілів.
Я краще загублюся у гаях,
у перелісках повз боліт латаття
і бачитиму, як спадають плаття
з дерев сумних в обвітрених полях.
І ліс у світлі бронзових заграв
чекатиме, щоб я ще повернувся
і місяць на прощання посміхнувся,
і Пан сумну мелодію заграв.
30.10.2020р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893590
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.11.2020
автор: Анатолій Костенюк