байка
На небі двоє янголів жили,
в одній кімнаті янгольського дому;
життя своє любили, як могли,
бо мали в нім призначення відоме.
Літали вниз на землю, до людей,
до цих незрозумілих Божих тварів;
і їм було не можна більш ніде,
тому й практикувалися у парі.
Один трудився майже всю добу,
літав туди-сюди безперестанно;
під ранок, вже заснувши на ходу,
ледь діставав до теплого дивану.
А другий місце першому все грів,
бо вільної години мав удосталь;
чомусь він майже зовсім був без діл,
хіба що боки м’яв свої, і постіль.
І ось одного разу, рано-вранці,
коли заснула майже вся Земля,
той янгол, що марудився без праці,
дійшов до думки: «А чому не я?
Чому це я так часто не літаю?!
За тиждень раз всього було… чи два…
Дай я у того янгола спитаю!»
І тут же розбудив, і запитав:
«Скажи, мій брате, чим твоя робота
різниться від моєї? В чому річ?
Чому нудьгу не можу я збороти,
тебе ж так часто кличуть зусібіч?»
«Мабуть по різне ми туди літаєм, –
трудар спросоння ледве не зомлів. –
Я – по мольбу до Господа… їх зграї!»
«А я… по щирі «дякую» без слів…»
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893513
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.10.2020
автор: Щєпкін Сергій