Спроваджуєш жовтень за горизонт,
аби не зламатись
від холоду,
Бо він, як наждачний папір,
що дряпає осад на серці,
та хоче його звідти висмикнути.
Чим більше болить - тим менше серце покривається іржею
кольору йоду,
Тим менше шансів здатись
і себе просто вимкнути.
Кожен складається з кислого і солодкого.
Осінь скидає листя,
а здається,
що ламаються усі наші кістки - і то надто сильно.
Кожна лінія на пучечках пальців
втрачає відчуття дотику.
Якщо відчувати,
як м’яке бурштинове світло,
лікує тебе - будеш вільна,
Нічим не зв’язана,
ні від чого не залежна.
Навіть від ліній,
що на долонях долю прокреслюють,
будеш від цього звільнена.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=893506
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.10.2020
автор: Олеся Шевчук