Вином журби впилась самотина.
Вже й місяць – побратим заснув на крилах.
Зночіло, мов розплакалась вина,
Що, все прозрівши, прощення просила.
Не чути брата, друга десь нема.
Душа по колу крівцею у жилах,
А доля, як розхвойдана кума,
Мов сон, віднині примусово мила.
Лиш джерело, що б’є у срібний дзвін,
Котрий будив серця «во время люте»,
Віщує повний міх щасливих змін,
Які, дай Бог здоров’я, перебути.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=892002
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.10.2020
автор: Мацикур Володимир