Твої стежки змотались у клубок,
Що тихо впав на кришку домовини.
Кінця тут добігає шлях людини,
Спочинок вічний тут її думок.
Коли ти йдеш до цілі, до мети,
Здається у доріг немає краю
Та, кожен з нас колись таки вмирає,
Коли зненацька... нікуди іти.
Ти стільки у житті пройшла доріг,
Був час — мене вела по них за руку,
Навчаючи життєвої науки...
Шкода́, що час піском крізь пальці збіг.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891932
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.10.2020
автор: Патара