[color="#ff0000"][b]Картинка VІІІ. ЧОРНО-БІЛИЙ ТЕЛЕВІЗОР «ВЕСНА-3» і БАЛЕРИНА МАЙЯ ПЛЄСЕЦЬКА[/color].
[/b]
Хочеться трохи рожевої фарби у цей набір інтенсивного пізньоосіннього багрянцю і жовтизни… Отож, я хочу згадати малу Ірочку і її мрії, забарвлені, як прийнято вважати, у рожевий колір ранкових хмарин, або чистого надвечірнього неба…
Коли Ірочка залишалася сам-на-сам зі своїми маленькими потайними мріями вона любила… танцювати.
У хаті на Поліграфічній,15 у часи пізніх 60-их минулого століття поселився чорно-білий маленький зграбненький телевізор «Весна-3», якого з вдячністю згадує багатомільйонне населення тогочасного уересерівського телепростору. І дорослі, і малеча знаходили на кількох каналах вітчизняного телевізора багато цікавих програм.
Вітчим Зеновій Олійник не пропускав жодної трансляції футбольних матчів, особливо якщо на полі з’являлися улюблені гравці команди «Карпати».
Мала ж Ірочка була прив’язана до численних дитячих мульфільмів та екранізацій казок, серед яких улюбленими були мультики за творами Редьяра Кіплінга «Рікі-тікі-таві», шестисерійний фільм «Мауглі», «Кішка, яка гуляла сама по собі», «Слоненя» та інші. У пам’ять назавше вкарбовані такі архівні шедеври мультиплікації, як «Золота антилопа», «Катерок», кількасерійний цикл про «Вінні-Пуха», «Дюймовочка», оживлені талановитим пензлем художників-мультиплікаторів казки Пушкіна і Ганса Крістіана Андерсена, особливо «Снігова королева» і «Дванадцять лебедів». А що казати про улюблених героїв «Ну, постривай!» з голосами Папанова і Румянцевої.
Дорослі сідали перед «голубими» (а вірніше чорно-білими) екранами увечері, коли ішли багатогодинні фільми 60-70-их років про ІІ Світову, або кіноверсії переважно російськомовної класики. Пригадую з тих часів «Летять журавлі», «Анну Кареніну», серіал «Угрюм-ріка», «Брати Карамазови», «Ідіот», «Гранатовий браслет».
З іноземних фільмів, які вросли в ментальність тих часів, можу назвати серіал «Чотири танкісти і пес» - Ірочка особливо чекала на нього у довгі місяці хвороб (фолікулярні ангіни не полишали її в спокої від 3 до 6 років, вони виснажували її температурами, збільшеними лімфами та шумами в серці, зрештою, привели до хірургічних втручань, після яких були затяжні періоди реабілітацій - і мала дівчинка мала можливість годинами насолоджуватися спілкуванням з улюбленим другом-телевізором).
І от, коли в кімнаті залишалася лише вона сама, а мама Лідія-Надія відлучалася на кухню чаклувати над борщем або росолом з нирок, Ірочка просила відшукати по-можливості програму, де транслювали балет, а танцювала тоді перед екраном переважно одна пріма-балярина – Майя Плєсецька. Повністю бачила Ірочка запис знаменитого «Лебединого озера» Чайковського, де Майя Плєсецька виконувала головну роль Одетти-Одиллії. Ірочка вставала на повний ріст у своєму дитячому ліжечку і намагалася потягнутися на кінчиках пальців ніг, тримаючись за голубі ґрати ліжечка, а ще повторювала за балериною Плєсецькою гнучкі переливи хвиль лінії рук, наче чутливі крила лебедя на хвильках ріки, що гойдається в такт легенькому вітру. Кінчики пальців рук, зап’ястя, лікті – все перетворювалося на хвилі, що гойдаються. Ірочка витала у своїх рожевих мріях на яву, а не у снах. Мала Ірочка перетворювалася на легеньку, розслаблену, тендітну пір’їнку-рослинку – і танцювала…
З того часу у пластиці рухів маленької Ірочки було щось від класичного танцю, від Великої Хореографії – вона не могла пройтися по льодовій поверхні, ступня тут же втрачала опору і Ірочка падала дуже болюче. Так, у другому класі, під час зимових відвідин Стрийського парку і спуску крутою засніженою вулицею, Ірочка послизнулася, впала і оперлася на праву руку – типовий приклад дитячих «класичних» переломів.
Ніхто, навіть мама Ліда, не помічала особливої прив’язаності до танцю, але прийшов час – і Ірочка, вже учениця першого-другого класу школи № 28 у Львові на уроках ритміки познайомилася з особливою вчителькою Іриною Федорівною (прізвище якої Ірочка взнала вже в дорослому житті, відвідавши одного разу випуск хореографічної студії при Оперному театрі). Ірина Федорівна (Красногорова) стала згодом багатолітнім педагогом цієї студії, вона випускниця балетного училища і професійна балерина, заслужена артистка України, присвятила своє життя вихованню майбутніх зірок балетної сцени. Половина артистів-балерунів Оперного театру – її учні. А на початку 70-их років вона починала паралельно вчителювати – і в світі професійного балету, і в нашій елітній школі. І там вона побачила несміливе дівчатко, яке дуже гарно танцювало «фігурний вальс» - на пальчиках, витягуючи тіло за помахом руки і зупиняючи погляд розверненого обличчя на тонкому згині летючих пальців. Вона підходила до Ірочки-першокласниці і поправляла статичні пози за правилами хореографічних фігур і одного разу запропонувала їй подумати, чи хоче вона займатися балетом.
Ірочка з захватом прибігла додому і з щасливим нетерпінням сповістила мамі Ліді, що хоче танцювати як балерина. Проте мама Ліда опустила очі і сумно відповіла доні: «Ти хворієш, у тебе шуми в серці, тобі – не можна».
Ірина Федорівна більше про це не говорила, але в житті Ірочки ще був конкурс бальних танців, спочатку міський, потім – обласний. Вершиною слави був «бал» в якомусь великому дзеркальному приміщенні (дитяча пам’ять розмила всі точні координати), коли бальні пари під номерами танцювали «фігурний вальс», а Ірина Федорівна глядачам оголошувала: «учасник конкурсу бальних танців», підійшовши до нашої пари вона промовила «дівчинка-переможець». Я почула голос з юрби: «Як гарно танцює дитина». На все життя «фігурний вальс» пов’язаний для мене з іменем Ірини Федорівни.
Якось мала Ірочка ішла по вулиці Черешневій – щоденна її дорога до рідної школи – і побачила невелику калюжу, що під зимовим морозом перетворилася на лід, а під чоботами дітей – на міні-каток. Ірочка раптово захотіла випробувати себе – чи зможе вона встояти на льоду і не послизнутися. Коротко обернувшись, не побачивши позаду перехожих, мала Ірочка спробувала – таки послизнулася і впала. Раптом попереду обертається жінка – нею виявилася Ірина Федорівна – пізнає Ірочку і каже: «…А ти спробуй ще раз, мама про це не дізнається»!
Ірочка з часом так і не навчилася тримати рівновагу на слизькій поверхні, і хто його зна, чи це не вина особливої, чутливої до хореографії, Ірочкиної натури.
Разом із спогадами про період дитинства у хатці на Поліграфічній,15 виринає ще одне дуже цікаве обличчя, яке опікувало малу Ірочку ще в дуже ранньому віці. Це обличчя «няні» Ірочки – баби Зіни, а насправді її звали Зінаеб Мухамедівна, бо належала вона до татарської національності, жила на нашій вулиці, у будинку під номером 2 і була нянькою всіх тутешніх малолітніх дітей. Мала Ірочка дуже любила бабу Зіну, бо вона пекла на кухні Поліграфічної,15 біляші і перепічки з конини за традиційним стародавнім татарським рецептом – і кухня вся була пропахнута пряними степовими травами та кінським м’ясом. Запах стояв такий звабний, а вироби були такі апетитні – що Ірочка чекала приходу баби Зіни, наче доброї старої феї. На все життя запам’ятала Ірочка смак татарської кухні і з великою ностальгією через півстоліття знайшла знайомі їй вироби в одному скромному татарському кафе на бічній вуличці в прицентральному районі Львова.
Коли Ірочка вже ходила в молодшу школу, баба Зіна вмирала від онкології – тяжко і довго. Мама розказувала, що вона лікувалася за особливими рецептами, використовувала в їжу багато грецьких горіхів - і тому ще могла якийсь час опиратися смертельній недузі. Зрештою, її не стало – наче розтанула в туманах осінніх дощів.
Дощ… Лише він змиває всі сліди – сліди речей-символів, знакових для тебе, сліди людей докола тебе і навіть твої власні… Сліди маленькі, потім більші – доросліші…
Що ж залишається? Іноді – швидкоплинний сон, іноді – музика чи художнє полотно, іноді – власна поетична імпровізація, що містить образи на перший погляд нічим не пояснимі, але впізнавані, наче десь, звідкись, у якійсь іншій паралелі ти вже пережив, перебув чи побачив те, чого пережити, перебути, побачити в реальному житті тобі ніколи не доводилось…
[b]« Метаморфози з крилами»[/b]
... Я метелик з оксамитовими крильцями!
Піднімаюся навшпиньки, на подушечки пальців,
як от балерина на пуантах --
і, розкинувши руки, л е ч у - у - у ...
... Ау - у - у, світоньку ясний, всебожий!
Ау - у - у, людоньки красні, богом сотворені!
Ау - у - у, вітре попутній, богом післаний!
Я люблю - у - у вас , п р и й м і т е мене !
... Хто ти, цятко дрібненька, легенька, солоденька,
вітерцем підхоплена,
німфами облещена,
змійками оздоблена?..
Я -- це я, п і з н а й т е мене !
... На тобі всі барви життя -- ти н а ш а !
На устах твоїх краплі єлею - пиття -- ти н а ш а !
А шиття твоє магічними знаками розписане -- ти н а ш а !
... А я волосся -- н а л ь о т у - у - у -- розплету - у - у,
крилечка - вієчка розпущу, і буду ще к р а щ а !
... А чи ти ц а р і в н а, а чи к о р о л і в н а ?!
-- Я не п р о п а щ а...
... Та нехай собі ношенька - вітвиста дороженька,
чим в и щ а, то в а ж ч а...
А я взую ноженьки -- на с е м и д о р о ж е н ь к и --
я не пропаща!..
[i](Зі збірки "Семивідлуння". - Львів: Каменяр, 2008)
На фото:легендарна балерина Майя Плєсецька.
[/i] Далі буде.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891735
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.10.2020
автор: Сіроманка