Ще не минув переляк у Пуччіні,
Бо тільки вчора зал увесь свистів,
Ось Батерфляй з далекої країни,
Світ українці вражено зрадів …
Колись давно ... та повернулась в сірість,
На рідну землю, стоптану у прах,
Її чекали тут зневага, хтивість,
Карбує кроки вулицями страх …
Та що й казати, як ціла Європа
Утратила свою мрійливу суть,
Немов якимсь немислимим потопом
Змело усе. Не люди. Тіні йдуть.
Кому співати тут старі романси,
Кого вражати музикою струн,
І вижити якісь мізерні шанси,
І виступити з гідністю на глум …
Та подарунок – сісти до роялю,
Оце її омріяна медаль,
І цілу ніч – «така щаслива, граю,
Втікай і пропади моя печаль … «
І спів востаннє. Знала, що востаннє.
Прожила сонячно і з гордістю пішла.
І провели її нещиро крізь парадні,
Щоб жити вічно полум'ям добра …
Назвали вулицю іменням Соломія,
Театр назвали, щось назвали ще,
Та до кінця ніхто не розуміє,
Як досі жінки серце тут пече …
За весь цей світ, що глупістю рясніє,
Не чує музики ні в чому і ніде,
Бо Соломія вкотре посивіє,
Коли та глухість на концерт прийде …
Це таке щастя пальцями до клавіш.
Не до купюр, не до примар – прикрас,
Це так красиво, як живе цікавість,
Куди ця музика увечір кличе нас …
Уже історія, а стільки для сьогодні
У ній від букви «м» до букви «а»,
Стає все глибшою невидима безодня,
Хто чує музику й кому її нема …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891407
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.10.2020
автор: Дружня рука