Степ глухий, ковила повсихала.
Під дощем, під вітрами сто днів
Тут самотня могила стояла,
Наче слухала вітровий спів.
Як небога тут ліг – невідомо,
Звідки родом, від чого помер…
Навіть хрест не поставили йому,
Та й уже не поставлять тепер…
Я натрапив на горбик зненацька,
Слухав пошепки мову трави.
Сум козацький і пісня козацька
Не виходили з голови.
І подумалось: це ж моя доля –
Небуття й забуття водночас.
Я збагнув, переповнений болю, -
Я – могила для себе й для вас!..
14.10.01
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=891108
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.10.2020
автор: Антон Ступка