Йшла якось пані Осінь лісом, приглядалася до дерев. Думала, на яких із них вона сьогодні листя помалює. Як опинилася на галявині, побачила їжачка. Він не дрімав, гриби збирав.
- Допоможи мені, пані Осінь, грибки додому донести, - попрохав. - Сам не подужаю це зробити.
- Гаразд, - мовила Осінь. Скинула вона з голови хустку, накидала туди грибів, які їжак виклав на купку під кущиком, і понесла їх до його хатки.
До своєї повернулася ввечері. Фарбу вже не витягала з комори. З’їла кілька овочів, почистила зуби та й лягла спати. Наступного дня, коли йшла лісом і думала над тим, які дерева по обіді помалює, зустріла білочку біля джерела. Вона мила лапки й мордочку в ньому.
- Вітаю тебе, красуне, - мовила руденька Осені. – А чи не могла б ти мені допомогти горішки, які я сховала під дубом, донести до мого дупла. Сама не впораюся
- А чого б ні? - мовила. Допомогла Осінь і білці. Прийшла додому, коли вже темніти почало. Приготувала собі вечерю, з’їла її та й лягла спати.
Наступного дня встала рано, випила чаю трав’яного й одразу взялася за діло: витягла із шухляди два пензлики, винесла з комори два відра. До одного з них влила помаранчеву фарбу, до другого – жовту. Вирішила, що почне таки зранку листя на деревах та кущах замальовувати. Тільки вийшла за ворота, ведмедя на доріжці вздріла.
- Доброго ранку тобі, Довгошерстий! – мовила.
- І тобі, пані Осінь, доброго! – відповів. - А чи не міг би я тебе про щось попросити?
«О, сили небесні! Невже знову я день потрачу на те, що допомагатиму іншим? Коли ж я свою роботу виконуватиму?» - подумала Осінь. Та вголос вона не вимовила те, що в її голові народилося, спитала ввічливо:
- Що хочеш, кошлатий брунатику?
- Допоможи мені, будь ласка, житло знайти в лісі й підготувати його до зимівлі.
- Самому не під силу, друже?
- Цьогоріч так. Ліва лапа болить, поранив її вчора.
- Ну, якщо так, то я тобі,звісно, допоможу.
Пішла з ведмедем Осінь. Барліг вибрали разом і утеплили його.
Наступного дня зі самого раночку батько Рік прийшов до Осені й каже:
- Залінилась ти, доню. Не виконуєш те, що маєш. Якщо сьогодні до вечора ти листя в лісі не пофарбуєш, то будеш покарана.
Мовив це батько і зник. Взяла пані Осінь відра з фарбою, пензлики, вийшла на стежку. Йде, плаче. «Не встигну з роботою, яка мене чекає, впоратись до вечора, - думає. Їжак вискочив на доріжку з-під куща. Побачив він сльози на очах у пані Осені, спитав:
- Чого плачеш?
Розповіла йому про те, що її хвилювало.
- Я тобі допоможу малювати листя. Не журися.
Пішли. Дорогою зустріли білку та ведмедя. Ті також вирішили допомогти пані Осені розмалювати листя. Білка третій пензлик зробила нашвидкуруч. Стали дружно всі до праці. Тут ще й інші звірі підійшли – вовк, якого Осінь пиріжком із заячою капустою пригостила колись, олень, якому вона жмут сінця на плечі якось закинула, три синички-сестрички, яким мішечок горобини подарувала. Білка і для них пензликів наробила. Правда, мусила для цього свій хвіст трохи общипати. Але що не зробиш задля порятунку ближнього? Робота закипіла. До вечора пані Осені та її друзям вдалося перемінити ліс, тобто, пофарбувати його в жовтий та помаранчевий колір.
Батько Рік ступив на поріг дому Осені тоді, коли вже місяць вибіг на небо. Він похвалив доню за виконану роботу й лишив їй на ґанку, коли прощався, торбу з гостинцями – з яблуками, грушами, горіхами, морквою, медом та пиріжками з капустою. Осінь дуже зраділа цьому. Вона пригостила батьковими дарами своїх друзів – лісових тварин.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890929
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.10.2020
автор: Крилата (Любов Пікас)