[b][i]І знову наші в небі соколята,
А на землі все більшає могил...
Та скільки ж нам іще синів ховати,
Хто і за що їм крила обпалив?
Найкращі, знову, гинуть пташенята...
Чому ж ти, Боже, їм не підстелив?!
За мить усі синочки - янголята,
Умить батькам хтось коси посріблив...
Не проростуть ніколи вже зернята...
Безкарність, Боже, краще б спопелив,
Котра привчила мовчки тих втрачати,
Хто на форсажі, біля нації вітрил.
[/i][/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890915
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.10.2020
автор: Vita V-D