Грають срібні струни – сліплять очі
Ронять квіти всохлі пелюстки
Обриває вітер по обочі
Золото – малинові листки.
Крилять крила птахи до відльоту
Піднялись в підхмарену блакить
Облітає з гілля листя – злото
І нічим той лет не зупинить.
Тисне час і ломить серце болем
Підтискає ближче до межі
За межею засіріле поле
Золотом чи порохом іржі.
Грають срібні струни – очі жмурять
Вітерець гуляє босоніж
Щось лишає з присмаком зажури
У душі розстібнутій навстіж.
Парище
2020р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890354
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.10.2020
автор: Мартинюк Надвірнянський