Десь гупають у тишу сови
Й летять зиґзаґом блискавиці.
Панує спокій в моїм домі,
М’якій вовняній рукавиці.
Дощ сокотить, то плаче тужно,
То, схлипнувши, німує миті,
А я дивлюсь в вікно байдужо,
На світ химерами сповитий.
Навпроти тінь лягла на шибу—
Знов розбудив чиюсь дитину…
Свою затію залишив би:
Зв’язав вже з вільги павутину!
Ковток еспресо — й плющу очі
І кидаю в минуле невід.
Кажу собі: а ти як хочеш,
Та твоя доля – чорний лебідь.
Такі-сякі були нюанси,
Планида ж білою не стала.
Пусте, що втратились всі шанси—
Щоб в рідну землю лиш вростала…
Десь гупають у тишу сови,
Летять зиґзаґом блискавиці.
Я слухаю в теплі удома,
Як ходить дощ по черепиці.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890267
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.09.2020
автор: Valentyna_S