мені не пасує цей одяг, я не маю свого життя.
я не маю своєї думки, я взуваю чуже взуття.
маю погану славу – й не користаю з того.
я в потребі, я в погребі, в гробі –
взагалі я ніде, їй богу.
я добитий, доконаний – ось який я.
всі на мене плюють, як на злодія чи шахрая;
я ведуся, як блазень, а почуваюся блазнем:
хворим, нікчемним, паскудним, збоченим і заразним.
я сказав банкометові дати мені туза,
банкомат мені дав дві дулі й заохочувального приза.
я добитий, я вбитий. і хоч як я стараюся, я
завжди вовк у овечій шкурі з усмішкою багатія.
сиджу оце, й думаю: ну, як же далі жити? –
чи пошитися в злодії, чи в однорукі бандити?
як же ж я добре почав! так я завжди починаю,
і завжди впираюся лобом в якусь лебедину зграю.
кажуть мені: всі кінці
у воді, а причини – в піску.
я розбитий, брудний і зав'язаний,
і щасливий у цьому зв'язку.
а ще мені кажуть, я непослідовний і хвацький –
і як же то все розуміти?
цей світ – недоконаний і лопухацький.
зорі світять яскраво, коли маю охоту грати.
зірко, ясно світи: принаймні, щоб бачити власний шлях.
він, можливо, нерівний – та певний, кривий, а сама ти –
зірка, це ясно. я знаю, якщо ворожу по зірках
ramshacle man, deep purple
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890246
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.09.2020
автор: Bohuta_Julian