Аби всі ми кинули зброю.
Аби припинили вбивати!
Аби припинили стріляти,
Вождів затуляти собою.
Не скаже слава: "Кохаю..."
Під ранок в гарячих обіймах.
Аби прокляли ми війни!
Бо я вже нічого не маю
Окрім пекучого гніву.
Себе у кулак збираю,
Нема ні кінця, ні краю
У смерті тихого співу.
А дотик земля мертва.
А подих руйнує долі.
Стигне душа від болю
Згадає хтось мою жертву?
Хтось каже - ми не вмираєм.
В серцях і сльозах їхніх,
В невпинних дощах осінніх,
Живемо в пташиних зграях.
Брехня! І мені страшно
Вночі обіймаю рушницю,
Скажіть, хто не боїться
Вертати свободу нашу.
Так гріють листи від неї.
І слово думки лоскоче
Блищать її карі очі
Тримаюсь лише для неї.
І мрію лише про неї
її розпашіле тіло
На простирадлах білих.
Я втік би з війни цієї
Хоча б на одне побачення...
Не хочу нікого вбити.
Насправді я хочу жити -
Лиш це досі має значення.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890219
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.09.2020
автор: Катерина Соколова