Плаче берізка самотня у полі,
Воно ж залишилася зовсім одна,
Зрубали дерева,стоять луги голі,
Сліз вже немає, постікали до дна .
Як згадає колись біля неї багато,
Струнких і розлогих дівчаток росте,
Боялась вона одинокою стати,
А тепер тільки листя опавше й сухе.
Згадає навесні пташки прилітали,
Їх колихали зеленії віти,
Як пісню свою ніжно гіллю співали,
І по них росли диво квіти.
Плаче берізка, навіщо ж ви люди,
Залишили мене помирати?
Ви не одні ,у вас друзі повсюди,
А я вічно тут мушу стояти.
Журилась берізка та ніхто ж і не чує ,
Її тихий, безсилий вже плач ,
Немає надії , що хтось порятує,
Скаже - Берізко! Мила пробач !
Стояла одна вона літо і осінь,
Вже птахи у вирій злітали ,
Ніхто й не прийшов до берізоньки досі,
Її врода чарівна зів'яла.
Тут настала зима сніг замітає,
Похилила берізка вже віти,
Сумно так їй,що нікого немає,
Серденько лиш мусить боліти.
Настала весна,все оживає ,
Зеленим вкриваються трави,
І ось над берізкою щось пролітає,
Такий голос співучий, ласкавий.
Над головою летіла пташинка,
Й кинула щось до землі,
Бачить берізка а то насінинка,
Лежить біля неї в траві.
Проходили дні,зросла теж берізка ,
І тепер дві красуні стоять,
Втерши свої очі у слізках,
В полі собі майорять.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890209
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.09.2020
автор: Вікторія Павлюк