Ти навіть не привид, ти – невидимка,
Хитаєш планети, ковтаєш зірки.
Світогляд приречених змінюєш стрімко,
Ховаєш від світу свої помилки.
Щодуху втікаєш від правил безпеки,
В’язницею стала вчорашня сльоза,
Що висохла вранці, не стримавши спеку,
Залишила безліч незвичних ознак.
Зачовгані сходи благають про тишу,
Холонуть слова на віконному склі.
Вони точно знають, що їх не напишуть,
Вони для паперу іще замалі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890053
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.09.2020
автор: Юлія Рябенко