І ніхто не знає як то треба,
Пробачати тих, хто нас руйнує.
Дім, що вікна повернув до неба,
Замість мене місяць поцілує.
Хай у його місячному сяйві,
Як в котлі старезної ворожки,
В щент розтануть спогади, що зайві.
Як пелюстки синьої волошки,
Най опаде смуток, десь у полі,
Щоб розвіяв вітер над росою.
Біля листя сивої тополі,
Що і досі вабить всіх красою.
А поки дивлюсь будинку в очі,
Десь у місті, від полів далеко.
І гадаю, як я сильно хочу
Полетіти звідси, як лелека.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=890035
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.09.2020
автор: Лада Квіткова