(байка)
Гуляв раз вітер на просторі -
Набридло спати в холодку.
Зустрів метелика у полі
На звіробоєвім листку.
Сидів на квітці той жовтенькій
І смакував аж досхочу
Нектаром дуже солоденьким..
І вітер каже: «Бач, лечу..
Гайда зі мною за діброву,
Туди, де водоспад шумить,
Там стільки того звіробоя,
Що пити і не перепить.»
Зірвавсь метелик і полинув,
І чим найшвидше, навпростець,
Аж, бульк... і в водоспаді згинув –
Прийшов метелику кінець.
Мораль у байці всім відома:
Не линь за вітром - сиди вдома.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889778
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.09.2020
автор: Ольга Калина