Про сум подвійний і печаль Троїла,
Що був царя Пріама, з Трої, син,
І як любов його від мук звільнила,
Як потім знов у тузі гинув він,
Я розповім до самих до глибин. 5
О, Тісіфоно, поможи, дай сили
Писать рядки, що сльози їх скропили.
Тебе я кличу, о богине мсти,
Жорстока Фуріє, ознако муки,
Дай поміч, щоб печаль міг відвести 10
Я від коханців в їхній час розпуки!
Бо правду лиш мої напишуть руки,
Щоб у душі спочив печальний друг
І вірш мій оживив скорботний дух.
Хоч я й служу рабам любові бога, 15
Любить не смію, навіть в забутті
Просить удачу, – смерть мені дорога;
Далеко я від нього в темноті.
Але якщо хоч одному в житті
Коханцеві цей випадок поможе, – 20
Прийми, любове, ти подяку гожу.
А ви, коханці, що знайшли любов,
Та маєте в собі хоч краплю жалю,
Не забувайте мук тяжких оков,
Що в них були, що інші у печалі 25
Страждали теж. Подумайте, зухвалі, –
Якщо любов немила і нудна,
Знать, легко вам дісталася вона.
Моліться ви за тих, хто мав незгоду,
Як у Троїла, щоб дійшли мети, 30
Коли любов дасть в небі насолоду;
За мене теж просіть, щоб Бог святий
Дав силу ясно все розповісти
Про горе, біль, любові бран жахливий,
В Троїловій пригоді нещасливій. 35
Також моліться щиро ви за тих,
В кого не заживуть любовні рани,
За тих, хто постраждав від брехень злих,
Хто б це не був – коханий чи кохана.
Просіть у Бога благодать незнану, 40
Щоб з миром їм у вічність відійти,
Щоб більш любові біль їх не гнітив.
Моліться і за тих, хто жде спокійно,
Що Бог для них дасть стійкість і снагу,
Пошле коханим радість чудодійну, 45
В любові дасть блаженство і жагу.
Моя душа теж має ціль благу:
Молитися за тих, хто раб любові,
Про їхні біди повести розмову.
Щоб мати співчуття до них в душі 50
Так, наче був я їхній брат коханий,
Послухайте тепер мої вірші,
В яких іду до суті неустанно,
Щоб знали ви про горе невблаганне,
Коли Троїл Крессіду покохав 55
І, зраджений, самотньо помирав.
Тож як відомо, – греків ратна сила,
У зброї, на численних кораблях,
Прийшла до Трої й місто обложила,
І майже десять років у боях 60
Шукала заповзято в місто шлях.
Щоб Парісу помститись за Єлену,
Всі, як один, йшли греки в бій щоденно.
А в місті жив достойний чоловік,
Шанований громадою міською, 65
Калхас-оракул, маг і чарівник,
Науки знав, займався ворожбою.
Він передбачив, що зруйнують Трою.
Сказав те бог, чий він сповняв закон, –
Прекрасний Феб чи з Дельфів Аполлон. 70
І лиш Калхас дізнавсь від Аполлона,
А також зі своєї ворожби,
Що греки приведуть нові загони
І Троя упаде без боротьби,
То вирішив тікати від ганьби; 75
Він долю Трої визначив трагічну, –
Це місто буде знищене навічно.
Пробратись тихо – мав таку мету
Оракул, передвісник прозорливий, –
До греків, за стіну, у темноту,
Що і зробив. Там греки галасливо
Його зустріли й славили щасливі, 80
Бо вірили, що в мудрій голові
Для штурму має хитрощі нові.
Піднявся ґвалт, на голосіння схожий, 85
Що появився перший дезертир,
Що ось Калхас пішов у стан ворожий, –
І вмить зробився зрадником кумир,
Котрий порушив честі договір.
Кричали:«Разом із його ріднею 90
Спалити і присипати землею».
Калхас же залишив дочку в біді,
Котра не знала про лукаву зраду, –
За нього стала каятись тоді,
Щоб остудить розгнівану громаду, 95
Бо іншу не могла знайти пораду, –
Вдовицею жила у самоті,
Без друга, без опори у житті.
Було ім'я в нещасної Крессіда;
У Трої всій, ось вам мої слова, 100
Ніхто не був такий прекрасний видом, –
Мов ангельська, здіймалась голова;
Створінням вічним бачилась вдова,
Що опустилось з неба ненароком,
Щоб наші посоромити пороки. 105
Тож чуючи щоденно вість лиху
Про сором батька, про його провину,
Вже майже божевільна від страху,
Вдягнула з шовку мантію вдовину
І перед Гектором упала на коліна. 110
Його благала голосом палким,
Щоб милість мав до неї, був чутким.
А Гектор був чутливим від природи,
І вмить відчувши безмір гіркоти,
Тяжкі створіння чистого незгоди, 115
Втішав її словами доброти:
«Ви батька гріх не можете нести.
Забудьте горе – в радості, сестрою,
Живіть по добрій волі з нами в Трої.
Пошана Вам вернеться назавжди, 120
Як та, коли ще батько був із Вами,
І завжди Вас закриють від біди
Мужі достойні з гострими мечами».
Вона за ласку щирими словами
Подякувала тихо і по тім 125
Вклонившись, знов у свій вернулась дім.
Жила вона з оточенням у домі,
Як титул і достаток позволяв,
Де кожний, – незнайомець і знайомий,
І юний, і старий, пошану мав. 130
Її у місті кожний поважав.
Чи мала діток, як вона вродливих,
Не чув про це, тож далі йду правдиво.
А на війні було як на війні, –
Троянці вперто з греками змагались, 135
І так ішли в боях за днями дні,
То греки під ударами здригались,
А то троянці люто відбивались.
Фортуна успіх колесом своїм,
То вверх, то вниз, всякчас міняла їм. 140
Про те, як місто згинуло навіки,
Не буду я описувати тут,
Бо це було би відступом великим
І сповільнило б мій печальний труд.
А як оборонявсь троянський люд, 145
І як упав від грецької навали,
Гомер, Дарес чи Діктіс описали.
Хоч чималі загони ворогів
Старанно оточила їхнє місто,
Троянці не збулись старих богів 150
І шану їм складали урочисто.
Була у них реліквія божиста, –
Палладієм її народ назвав
І їй завжди найбільше довіряв.
І сталася подія та у квітні, 155
Коли в зеленій бархатній траві
Розкинула хмільна весна тендітні
Червоні й білі квіти лугові.
Сповняючи обряди вікові,
Зійшлись троянці на щорічне свято, – 160
Палладія скульптуру вшанувати.
До храму, у нарядах дорогих,
Прийшли гурти для спільного обряду,
Хвалу почути у піснях святих.
Звитяжці там несли очам відраду, 165
Ясні жінки і служки їхні рядом.
Прийшли найвищі і найменші вслід, –
На службу і на храмовий обід.
Крессіда теж стояла за юрбою
У чорному вдовиці убранні 170
І першою була там за красою,
Як буква «А», що перша в наші дні.
Сіяла, наче в темряві вогні.
Так світло може кидати довкола
З-під чорних хмар лиш зірка ясночола, 175
Як та Крессіда, так казали ті,
Хто бачив чорні траурні наряди.
Стояла непомітно в самоті
За спинами святкової громади
Покрай дверей, ховаючи принади 180
В простій одежі, із лицем ясним
Та поглядом достойним і журним.
Троїл, як завжди, з друзями своїми,
Із воїнами юними, ходив
В величнім храмі кроками стрімкими 185
І оглядав міских жінок і дів
То тут, то там, при цьому говорив,
Не даючи своїм словам спочинку,
Котра з них гірша, а чи краща жінка.
Побачивши, коли він так ходив, 190
Як зброєносець, чи звичайний воїн
Зітхати починав, чи зупинив
На певній жінці погляд в непокої,
Сміявсь тоді із дурості такої:
«Бог знає про її спокійний сон, 195
А ти попав до неї у полон.
Чував я про пусте життя, їй-Богу,
Коханців і про безуму діла,
Як здобули в любові перемогу,
Як здобич та невдовзі утекла, 200
І як прийшли страждання та хула.
О, повні дурні, ви сліпі й недужі,
І до чийогось досвіду байдужі».
І лоб наморщив він по тих словах,
Немов казав: «Чи ж це не мудра мова?», 205
Та блиснув гнів в Амурових очах
І люта помста вже була готова.
Підняв міцного лука він раптово
І в серце гострим вістрям улучив, –
Ще не таких він скубав павичів. 210
О, світ сліпий! О, наміри незрячі!
Як часто доля робить навпаки,
Ніж хочуть чванство і пиха ледачі, –
В печаль міняє радісні думки.
Троїл піднявсь високо, де зірки, 215
Та вниз упав – у відхлані зажурні.
Щодня талан, що в нього вірять дурні,
Як кінь Баярд, що з правильних доріг
Звернути хоче (від вівса грайливий),
Аж поки не шмагне його батіг 220
І не вернеться думка шаноблива:
«Хоч і гладкий, хоч маю пишну гриву,
Та я лиш кінь, а нам закон такий, –
З братами волокти повіз тяжкий».
Так трапилось і з лицарем звитяжним, 225
Хоч він і був царя достойний син
І не робив поступків легковажних, –
Від погляду меткого в мент один
У серці запалав аж до глибин.
Той, хто слова мав тількі гонорові, 230
Попав зненацька в западню любові.
Примітки
- Джеффрі Чосер (1344—1400) — англійський поет Середньовіччя, визначна постать у англійській літературі.
- Троїл — молодший син царя Трої Пріама й цариці Гекаби. Був убитий Ахіллом.
- Крессіда — Калхасова дочка.
2. Пріам — останній цар Трої, молодший син Лаомедонта і Стрімо, чоловік Гекаби, батько численних дітей, серед яких найвідомішими стали Гектор, Паріс, Кассандра, Троїл, Антіф, Поліксена. За владарювання Пріама почалася Троянська війна.
2. Троя, або Іліон — старовинне місто на північно-західному узбережжі Малої Азії , де за епосом та іншими давньогрецькими джерелами на початку XII ст. до н. е. відбулася Троянська війна. Назва міста пов'язана з іменами троянського володаря Троя та його сина Іла.
6. Тісіфона – середня з ериній (фурій). Чосер згадує її як свою Музу.
9. Еринії, також Евменіди (у римлян Фурії) — богині помсти.
62. Паріс— у давньогрецькій міфології син троянського царя Пріама й цариці Гекаби, якій ворожбит провістив, що її майбутній син знищить рідну країну. Викрав у спартанського царя Менелая його дружину Єлену. Це викрадення спричинило Троянську війну.
62. Єлена — у давньогрецькій міфології дочка Зевса й Леди, дружини Тіндарея. Дружина спартанського царя Менелая., котру викрав син троянського царя Пріама Паріс. Через це виникла Троянська війна. Об’єднані грецькі війська на чолі з Агамемноном впродовж дев'яти років тримали Трою в облозі. Лише на 10-му році війни греки завдяки хитрості Одіссея здобули Трою.
66. Калхас (Калхант) — син Нестора, легендарний провісник, учасник походу греків на Трою.
70. Аполлон, Феб— один з олімпійських богів, покровитель музики, віщування і лікування. Син Зевса й Лето, брат Артеміди. Називався Аполлоном Дельфійським через його храм у Дельфах.
110. Гектор — старший син царя Трої Пріама і цариці Гекаби.
147. Гомер — легендарний давньогрецький поет, якого вважають автором «Іліади» та «Одіссеї», двох славетних грецьких епічних поем, що започаткували європейську літературу.
147. Дарес і Діктіс – ймовірні свідки Троянської війни.
153. Палладій – священна скульптура (як правило, дерев'яна)
озброєного божества, яка вважалася покровителькою й захисницею Трої.
172. Як буква «А», що перша в наші дні – автор має на увазі Анну Богемську,
дружину англійського короля Річарда ІІ. Це вказує на те, що поема була написана після їхнього одруження у 1382 році.
206. Амур або Купідон — у римській міфології божество кохання, що відповідає грецькому Еросу.
218. Баярд – загальна назва ломового коня.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=889632
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.09.2020
автор: Валерій Яковчук