Он іпомея зацвіла, хоча осіння днина,
Замріяна, собі, така, до сонця тулить крила,
І манить світ у неба синь - лишень аби хвилину,
Зігріти променями цвіт, що вже наполовину
Ховає пестощі руді за пень старого дуба,
Де всілись роси голубі - така примхлива згуба.
Що закидає млосно день сумним гірким туманом,
А в ніч, розхристаних пісень, розсипле із дурманом,
Руками вітру, сміхом хмар - насуплені відерця,
В ранковім сум’ятті примар - у іпомеї серці...
(С) Леся Утриско Воробець
Світлина - Анісія Лагоцька
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=888927
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.09.2020
автор: Леся Утриско